lesadko: (королева)
Росте в Києві на вулиці Ярославів Вал справжній канадський клен. Біля канадського консульства. Воно й логічно:))

Я помітила його ще в тому році, коли з подружкою гуляли улюбленою вулицею. При чому, коли я натрапила на нього вперше, він був абсолютно червоним! Уявить, величезне абсолютно червоне повне листя дерево! От такий феномен! На мене тоді аж стовбняк напав, коли я це побачила, чесслово.

В цьому році 21 жовтня на пік жовтого листя, звісно, я поспішила туди, до свого клена, маючи надію зафіксувати красу. Але! Тож був пік жовтого, а не червоного:-), і клен стояв такий собі трохи недозрілий до того класичного, у канадському розумінні, осіннього кольору, тим не менш, раз вже прийшла, то й нафотографувала.

А може воно й краще, коли різнокольорове:)) Принаймні, буде пам'ять. Думаю, саме зараз він стоїть такий, як треба, тобто - весь червоний. Це якщо листя не попадало від вітру, що був пару днів назад.

Прошу знайомитись - київський канадський клен:


+9 та історія про те, як ми знімали )

Отакої було нам з тим кленом :-))) Так що, хто захоче познімати, обережніше там. А то, я тут рекламу, то-сьо, а мені потім відповідай, що я фотографів терористів наслала на канадське консульство :-))
lesadko: (яблоки)
Грибний бум цього року зачепив і нас))

В принципі, ми - не грибники, і грибів збирати не вміємо. В неділю нас свати трохи підучили в своїх войківських лісах, і під катом результат. Але спочатку ми самі поїхали в березанські ліси, де крім мухоморів та поганок нічого і не назбирали:)

Проте потім... мммм! яка ж це радість - побачити в траві або під деревом гарненький справжній грибочок з червоною шляпкою та на твердій білій ніжці! Мені сподобалось, тож поїдемо ще))


P.S. Забула написати про головну грибну науку. Нарешті ми дізнались відповідь на суперечливе запитання: як треба зривати чи зрізати гриби? Досвідчені грибники роблять так: грибок обережно зривають (викручують з землі), потім чистять кінчик ніжки і кидають стружки в ямку, щоб підкормити грибницю, і ямку загортають.
lesadko: (клоун)
Ну нарешті прийшла зима! Справжня. Красива. Біла.

Ліс біля будинку перетворився на казку. Три дні звідти не вилазили. В суботу - санчата, лижі, сніжки. Снігові баби та фортеці не ліпив тільки лінивий. Таке враження, що вся малеча з району вийшла в ліс розважатись - таке гуляння зчинилося))

В неділю ходили просто по лісу гуляти під густим лапатим снігом. Перевірили нову зону відпочинку, яку влаштували в нашому лісі: центральну широку стежку, що проходить через весь ліс, виложили плиткою, вздовж неї поставили ліхтарі, лавочки, урни. Ялинку на галявині прикрасили, ліс почистили - ну краса, та й годі. І назву на вхідній брамі почипили: "Урочище Теремки".

Ми тепер круті! Мало того, що майже до нас метро ходить, мало того, що у нас є Голосіївський ліс, Феофанія, Пирогово, Виставка, так тепер ще і власний ліс упорядкували. Ні, я завжди казала, що кращого району, ніж Теремки, в Києві немає :-))

А на додачу до всього цього щастя вчора ще й сонечко викотилося)) І заграла наша казка під його променями ще більше, і не втрималась я та пішла знову в ліс, але на цей раз з фотоапаратом. Щоб красу зафіксувати та й всім показати :)

lesadko: (віньєтка2)
А не відпочити нам трохи від осені та не повернутись ненадовго в літо, а? :-)

На день Конституції в червні поїхали ми з друзями в гори. За останні два роки це була в усіх відношеннях най-най-найчудовіша мандрівка нашою Ненькою. Моя давня мрія - Сколівські Бескиди - не підвели і виявились дійсно прекрасним місцем, де можна відпочити, поїздити, полазити, повеселитись та зарядитись патріотизмом, якщо він у вас починає кульгати на всю голову, особливо після повернення в теперішню Україну з нормальних європейських країн.

Краса тих місць настільки поетична, а люди настільки патріотично налаштовані, що ти через деякий час і не помічаєш, як починаєш вірити, що не все ще у нас так погано, а навпаки, все класно, і зовсім не помітно, що з країною відбувається щось жахливе, а якщо і відбувається, то це ненадовго, треба тільки працювати та любити свою землю.

І хоча мій критичний погляд і підмічав деякі негаразди, але піднесений настрій дуже скоро припинив всі ці спроби, і нам залишалось тільки насолоджуватись життям!

В той час коли майже всю Україну заливало дощами, в Бескидах було сонячно та тепло, а хмарки тільки додавати шарму до запаморочливих краєвидів.

lesadko: (парк)
Весь світ обійшов я,
Й не бачив кращого, ніж ти,
Біла хризантема!

Іссьо (1653-1688), японська поезія

Хризантема в Японії - це символ нації, символ сонця (назва квітки "кіку" означає "сонце"). Зображення хризантеми в Японії є священним, і раніше тканину з малютком цієї квітки могли носити тільки члени імператорської родини.

Традиційно її зображали на монетах та гербі Японії, а найвища нагорода в країні - це орден Хризантеми.

Існує легенда про жорстокого китайського імператора, який дізнався одного разу, що на далеких островах росте квітка-сонце, з якої можна виготовити еліксир молодості. Зрозуміло, він відразу захотів її отримати, але зірвати квітку могла тільки людина з чистим серцем. Тому імператор замість себе послав за квіткою сотні юнаків та дівчат. Але молоді люди, підкорені красою острова, так и залишились там жити. Так на цьому острові заснували "країну, де сходить сонце», а хризантему зробили символом Японії.

На вихідні в Києві на схилах ландшафтного парку відкрилась виставка "Осінній бал хризантем".
lesadko: (яблоки)
Щось у цьому році мене тягне на ботаніку...

Взагалі-то, це не ялинка, а модрина. Єдина з хвойних, яка жовтіє та скидає на зиму голочки.

Гуляли ми в вихідні у ландшафтному парку, де проходив бал хризантем (пізніше покажу). Помітили там цілу галявину модрин, що золотіли на сонці. Ну, звичайно ж, зупинились познімати. А через деякий час обертаємось - а за нами чоловік з 5 фотографів, понабігали та теж понаправляли свої довгі об'єктиви на золоті дерева, а на алеї стоїть натовп та з цікавістю на все це споглядає. Одні тітоньки, навіть, не витримали, стали розпитувати, що ж ми там такого цікавого всі побачили. Ну, я трохи розказала, що знала, а вдома, як глянула, яка краса вийшла, вирішила трохи більше дізнатись про це дерево.

Отже, головне: модрина набагато міцніша, ніж її хвойні родичі. Вона настільки важка, що тоне у воді, але ніколи не гниє. В середньовічній Венеції з неї будували будинки на паліях, які й донині є окрасою міста. А в місті Відень у 1858 році під час засухи Дунай відкрив палі мосту імператора Трояна, який римляни побудували з модрини 1700 (!) років тому.

Магічні властивості модрини: грає заспокійливу роль. У старі часи, щоб зцілити душевні рани, зверталися насамперед до модрині. І зараз вірять, що якщо щиро дереву розповісти про свої переживання, воно неодмінно покращить настрій і допоможе налаштуватися на позитив. Отже, в ланшафтному парку міста Києва росте собі спокійненько гарний засіб від стресів, welcome!)

І ще: довговічна (живе 300-900 років), вічно молода (все життя плодоносить), швидкоросла красуня-акселератка, невибаглива до умов. Зустрічається і в холодній тундрі, і в Гімалаях, і в Японії, і ще багато-багато де. Трохи є і в Карпатах.

Золота ялинка 4

+4 )
lesadko: (весна)
Останні два тижні були дуже важкими. Майже кожний день приносив розчарування та нові страхи: за майбутнє (воно не може бути європейським для країни з політв'язнями), за свій добробут (правки до Податкового кодексу, які Рада прийняла тишком-нишком, викидають IT-бізнес із спрощенного оподаткування), за затишок та тепло домівки (початок опалювального сезону був найогидніший за останні роки), за можливість мати улюблене хобі (чутки про обмеження у видачі шенгенських віз) та за здоров'я (найважчий місяць року жовтень нагадав про себе відчутно). Від таких стресів можна і мозком поїхати...

Але почуття самозбереження, що завжди, але дуже глибоко в нас сидить, раптом прокинулось, добре вставило мозок на місце, заборонило читати всякий потріб та непотріб в новинах, вигнало на вулицю гуляти, примусило звернути таки увагу на барви осені, і головне, дало зрозуміти, що насолоджуватись життям можна будь-де і в будь-якій країні...

Ну, хіба не весело дивитись на ось такий розфарбований світ? Друге діло, що в цьому році таку красу треба було добре пошукати, бо, як вірно підмітив мій друг [livejournal.com profile] zamkovyi, осінь в цьому році - "зелена". Дійсно, золота мало. Можливо і справді, через різке падіння температури з 20 відразу до 7 градусів.


Всім приємних вихідних та осінніх сонячних прогулянок!

UPD: знайшла матеріал в інеті про лісовий храм "Сергієва пустинь" в Голосіївському лісі. Там є історія створення, карта та детальна схема, як до нього дістатись.
lesadko: (весна)
Продовжую переформатування свого блогу, яке задумала на початку року, з "особистих ЗМІ", де є тільки звіти про подорожі, в справжній щоденник з нотатками про насущне.

Після чарівних вихідних працювати, геть, не маю бажання, маю бажання продовжувати розважатись :-) Найшло на мене щось, вирішила натюрморт зробити (фото внизу). В неділю знову купила квіти, які мені можна, - без запаху, і на цей раз вирішила зафіксувати букет:

Натюрморт

А вихідні й справді були у нас чарівні: два дні в лісі, в суботу - в Голосіївському, в неділю - в Пущі Водиці. Хатня робота стоїть, а ми гуляємо! Ну, як можна не гуляти, коли така краса на дворі! Смарагдова зелень, промовисті співи, ніжні запахи, ех, люблю травень за його свіжість.

В неділю наша подруга влаштувала день народження по-королівськи! - в лісі на галявині серед конвалій:) це було так романтично! Перший раз в житті бачила, щоб так рясно цвіли конвалії: вся земля просто суцільно ними вкрита, немає ногу куди поставити, щоб на них не наступити.

lesadko: (парк)
Чому в цьому році всі мовчать про азалії та орхідеї в Ботанічному саду? Чи я щось пропустила?

Торік френдстрічку буквально закидали постами про виставку квітів в оранжереях саду в лютому-березні. Так з усіх боків про це кричали, що ми навіть двічі туди навідувались, якраз в першій половині березня. Мабуть, в цьому році народу київському та українському не до квітів... я прекрасно розумію - ціни ростуть, свободу відібрали, країну ... ну все-все, не буду далі...

І щоб підбадьорити себе і тих, хто сюди іноді навідується, вирішила я завантажити нас КРАСОЮ по саму зав’язку :-) Ну, аякже! будь-яка виставка квітів - це ж свято для фото-дро...аматорів! :-)


UPD:
Я таки пропустила чудовий цьогорічний звіт про оранжереї ботсаду.
І ще з'явився один неперевершений інший погляд на орхідеї та азалії.
lesadko: (розбійник)
Рік тому здійснилась наша мрія, - ми побачили Хортицю та Кам'яну Могилу.

Хто багато подорожує Україною, той мене зрозуміє, бо то є величезний пласт нашої історії та культури, що магнітом притягує до себе: Хортиця - як місце, а точніше, символ найславетнішої сторінки нашої історії, а Кам'яна Могила - як найзагадковіша історична пам’ятка, що дійшла до нас аж з кам'яного (!) віку.

Дорога з Києва до Кам'яної могили проходить через Запоріжжя та Хортицю, тож логічно все об'єднується в один маршрут. Та коли ми шукали з ким поїхати, то були здивовані, що мало хто з українських туроператорів, які спеціалізуються на турах по Україні, його пропонує. Чому вони його оминають увагою, мені не зрозуміло. Так, маршрут неблизький та інформаційно дуже навантажений. Але ж, люди, - тож найцікавіша наша історія! як туди можна не їздити?

Як завжди, в такій ситуації, нам допомогла Анжела Савченко та турфірма "Київські фрески".

Весь маршрут зайняв три дні та включав 5 областей: Київську, Черкаську, Полтавську, Дніпропетровську та Запорізьку. Спробую все, що побачили за три дні, коротенько викласти тут, але це буде досить складно, бо всі дні були надзвичайно насичені.

Отже, на заголовній фотці найкрасивіша споруда, яку довелось побачити за три дні:

Свято-Богородицький собор в с.Козельщина на Полтавщині

Далі все по порядку.
lesadko: (віньєтка)
Після надзвичайно сніжної зими в цьому році варто було чекати наздвичайних повеней та живописних розливів.
Щоб побачити це, ми поїхати до найвідомішої своїми заливними луками річки - до оспіваної Довженком зачарованої Десни.
Щоправда, побачити саме таку Десну можна було, проїхавши далеко за Чернігів, на батьківщину Довженка в Сосницю, а то й ще далі, до Новгород-Сіверського, що лежить біля самого північного кордону...
В Новгород-Сіверський давно мріялось потрапити, то ж, не вагаючись, туди й поїхали: і з містом познайомитись, і на Десну помилуватись.

Ось так виглядала Десна в квітні з мурів Новгород-Сіверського монастиря
Місцеві мешканці кажуть, що такої краси не спостерігали вже майже 30 років!

lesadko: (парк)
Весна прийшла в наш край, але поки що якось нерішуче. Тільки сонечко та травичка нам обіцяють щось цікаве незабаром...

А тим часом в Україні є місця, де тиждень тому (навіть більше) вже все цвіло і цвітом буяло - це самий південь Одеської області, дунайський порт Вилкове, що на кордоні з Румунією, так звана українська венеція.


Вилкове дійсно схоже на Венецію - канали замість вулиць, мости та місточки замість переходів, човни замість машин. Про все це розповідь буде далі.
А зараз я хочу показати весну. Ми побачимо її таку, напевно, десь через тиждень, а там це все ВЖЕ відбувалося в минулі вихідні.

Profile

lesadko: (Default)
lesadko

February 2013

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 05:22 am
Powered by Dreamwidth Studios