lesadko: (віньєтка)
В моїй улюбленій спільноті [livejournal.com profile] kalen_dar (інша назва: [livejournal.com profile] kalen_dar) сьогодні - День різнокольрових букетів.

Кожного Божого дня вони призначають якесь свято, - я їх обожнюю. Іноді для ранкової посмішки вистачає просто прочитати назву свята) Народ потім цілий день у спільноті розвиває тему. А у мене не завжди є час та відповідний контент, проте сьогодні є і те, і друге! Ось я і відмітилась там своїми фотками.

І якщо раніше я не дублювала свої записи в спільноті сюди, то сьогодні вирішила, а чому б ні? Отже, вуаля voilà! - впускаю свято і до себе на сторінку (дарма, що залишилось тут того свята аж на пару годин):


Парк Кьокенхоф (Нідерланди), найкращий парк квітів всіх часів і народів,
продемонстрував у тому році ось такі величезні шикарні букети:


+3 )
lesadko: (казкарка)
Шедевральна відпустка у Литві:

Санаторій "Егле" - Друскінінкай - Дзукія



А зараз, малята, розповім я вам казочку про ЕГЛЕ - КОРОЛЕВУ ВУЖІВ.
* * *
Колись давно-давно жили собі дід та баба. Мали вони дванадцять синів і три дочки. Найменшу з них звали Егле (Ялина).
Якось улітку три сестри пішли купатися. Викупались, вийшли вони на берег і стали одягатися. Дивиться найменша сестра — аж у рукав її сорочки вуж заліз. Що робити?
ходімо, дітки, читати далі казочку під кат, щоб не заважати поважним зайнятим людям гортати френдстрічку... )
І повелися з тієї пори на землі ялина, дуб, ясен, береза і осика. Зажуреною вдовою схиляє ялина своє гілля додолу. Тільки-но війне найтихіший вітер - тремтить, мов від страху, у осики дрібне листячко. А у дуба, клена та берези стволи міцні, як серце вірної людини. А чому то так, тільки той знає, хто чув від дідів-прадідів про бідну Егле та її дітей.
* * *
Я знала цю історію ще з дитинства, забула тільки трохи. І почула її знову під час подорожі лісовою Дзукією - краєм на півдні Литви, що розкинув свої казкові ліси та озера навколо Друскінінкая.

Розповідали нам її в незвичайному парку, про який чує кожний, хто приїжджає в Друскінінкай, - в парку дерев'яної скульптури А.Чеснуліса, біля величезного панно, де вирізьблені герої казки про Егле та Жільвінаса - дуб, ясень, ялина, береза та осика:



Ну що, дітки, сподобалась вам моя казочка? А розповідь про надзвичайний край, що зветься таким гарним словом Дзукія? Можливо, хтось чув іншу назву - Даунава? Але то було колись, тепер лісовий південний схід Литви називають не інакше, як Дзукія. Від слово "дзукати" - така говірка у добрих та привітних мешканців краю.

Ну, дякую за увагу, на сьогодні - все!
Ой, не так: тут і казочці - кінець, а хто слухав читав все від самого початку до кінця - мо-ло-дець! :))

Наступного разу розповім про Тракайський замок та фестиваль середньовіччя, що проходить там в серпні...
lesadko: (парк)
Шедевральна відпустка у Литві:

Санаторій "Егле" - Друскінінкай




Найкрупніший бальнеологічний курорт Литви відомий перш за все своїми лікувальними грязями, які видобувають з навколишніх боліт, ну і мінеральною водичкою. Водичка за властивостями трохи поступається нашій трускавецькій нафтусі, але грязі унікальні.

Я спробувала вперше в житті прийняти декілька грязевих ван (цікаво ж було, що воно таке!:-)) - дуже-дуже приємна процедура. Я була здивована. Cпочатку, навіть, і чути не хотіла, бо думала, що воно гидке та вонюче, а, насправді, виявилось, що запаху ніякого немає, що на дотик вона дуже м'ягенька та ніжна, а на вигляд так, навіть, гарна: чорна-чорнюща та блискуча. І слово "грязь" зовсім не підходить для такої приємної та корисної субстанції:) А яка після неї шкіра, мммм! - як у немовляти:)

Сам курорт Друскінінкай дуже розвинений - багато санаторіїв, дорогих СПА-готелів, приватних вілл. Для мешканців міста та гостей є міська грязеводолікарня, є недорогий приватний сектор. На будь-який смак та кошти можна відпочити та полікуватись.

Санаторій "Егле", в якому відпочивали ми, розташований в найвіддаленішому районі міста. Проте, в цьому й найбільша його принада, бо, як я вже розповідала, він з усіх боків оточений шикарним сосновим лісом. До центру центру міста ми діставались маршрутками - це спочатку, а потім, коли я більш-менш вже навчилась їздити, то на велосипедах, адже в Друскінінкаї, як і по всій Литві, існує щільна мережа якісних велодоріжок.

Питання: а навіщо взагалі було майже кожного дня їздити в Друскінінкай, коли під боком була своя розкішна природа та маса вселяких розваг?
А щоб погуляти ось в такій красі:


знайомство з Друскінінкаєм... )


Останнім часом мешканці скаржаться на те, що в них стало більше автівок, і повітря вже не таке чисте, як раніше. Адже нещодавно там відкрили величезний аквапарк та критий гірськолижний (!!!) курорт. Все це для приваблювання туристів, і особливо молоді.

Ну, я вже не знаю, яке те повітря було у них раніше, може, золоте, але, я так скажу, що і тепер воно дуже і дуже непогане:)

Особисто я закохалась в Друскінінкай - культурне, приємне та корисне для здоров'я місто! І хотіла б там жити. От чесно!

В наступній частині розповім про Дзукію, лісовий край казок та легенд...
lesadko: (замок)
Залишився у мене боржок - розповідь про останній день наших довгих вихідних (4 дні!) в січні цього року. В лютому написала про перші три дні і все, - життя закрутилось: весна, нові подорожі, нові фото...

А не написати про цей день я не можу, - він був знаковим. В цей день ми зрозуміли, що не тільки нам подобається Лондон, а й ми сподобались Лондону теж :) А що, таке світло для фото подарувати, мало? :)

Тауер-міст (Tower Bridge) в променях надзахідного сонця




Хоч і люблю я писати довгі пости, але на цей раз вирішила наступити на горло власній пісні поділити розповідь на дві частини. Перша частина про музей Шерлока Холмса вже побачила світ. В другій розповім про один прекрасний парк та лондонську мерію (City Hall), після відвідин якої я змінила свою думку про ультрасучасну архітектуру.

lesadko: (принцеса)
Одного чудового весняного ранку ми сіли в потяг на паризькому вокзалі Сен-Лазар і через 45 хвилин вийшли у містечку Вернон, де пересіли в автобус, що довіз нас до маленького селища Живерні.

Що змусило нас залишили прекрасний Париж та податись у французьку провінцію? А інших півмільйона людей зі всього світу кожного року що змушує приїздити сюди?

Відповідь - сад. Сад Клода Моне, видатного французького художника-імпресіоніста. Сад, який він спочатку сам створив, а потім 43 роки малював. А останні 20 років життя взагалі тільки його і малював. Більше сотні картин лише з водяними ліліями! Хто ще так прославив свій сад!

Під час наших відвідин водяні лілії поки не цвіли. Але те, що ми побачили там, дозволило уяві намалювати їх, як щось фантастичне. І тому так привабила погляд картина (не репродукція, а справжня картина маслом), що виставлялась у відкритому вікні однієї з галерей Живерні.

Це робота сучасного французького імпресіоніста Клода Камбура (Claude Cambour), який живе в Живерні і малює в стилі Клода Моне. Його картина дуже добре передає атмосферу цвітіння та буяння кольорів в славнозвісному саду, тому я й сфотографувала її:



UPD: написала, і зовсім забула, що ж мене надихнуло про сад в Живерні написати:))
Хто дивився новий фільм Вуді Аллена «Опівночі в Парижі» (англ. Midnight in Paris), можливо, пам'ятають перші кадри, коли головні герої, наче б то знаходячись у Штатах, вирішують провести медовий місяць у Парижі. Так ось, наречений робить цю пропозицію саме на японському місточку в Живерні!!! ха-ха! ну і Вуді Ален:))) Там ще є інші приколи про Париж, які відкриваються тільки найуважнішим глядачам :-))

Profile

lesadko: (Default)
lesadko

February 2013

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 05:43 am
Powered by Dreamwidth Studios