lesadko: (Garcia Lorca)
Якось несподівано на мене подіяли сеанси масажу цього літа. Я відчула після них шалене бажання внутрішньо самовдосконалитись. Ну, ясно: "в здоровому тілі - здоровий дух"(с))

І як тільки я це усвідомила, відразу - бах! і трапляється мені на очі така книжечка: "The Artist's Way", Julia Cameron. Ну, ясно: "Коли учень готовий - приходить вчитель"(с))

Чи стане мій шлях шляхом художника, що у більш широкому сенсі означає "митця", "творця"? Дуже на це сподіваюсь. Щоправда, з моїм напруженним робочим графіком поки що я рухаюсь по книжці дуже повільно (вже місяць сиджу на завданнях першого тижня): я ж все роблю докладно! іноді так докладно, що сама себе за це ненавиджу. Проте, тут я вирішила не підганяти: як іде, так хай і йде.

Маю перші досягнення та невдачі. Ще не вирішила чи писати сюди (якось не дуже я люблю писати записи під замком), чи продовжувати сповідатись РС (ранковим сторінкам). Побачимо...

Принаймні запишу сюди хоч один свій висновок, щоб не загубити його серед паперів: "Коли починаєш жити напруженим внутрішнім життям, то стає байдуже в яких зовнішніх обставинах ти живеш: в якій країні, місті, дворі, будинку, і який стан мають ці обставини. Про квартиру я так сказати не можу, бо мій внутрішній естет все-таки вимагає, щоб око мало на чомусь відпочивати. А от все інше стає пофіг, зокрема, політика. Навіть, не так: найперше, що стає пофіг, - це політика."

І ще одна дивина зі мною сталася: я раптом почала отримувати задоволення від нудної роботи на немилій роботі. Оце диво - так диво! Ну добре, поки на цьому зупинимось з висновками, а то ще наврочу (тьфу-тьфу-тьфу!)

А, і ще запишу собі, щоб мати під рукою, корисне посилання, яке дуже вчасно (знову! що ж це робиться?!) трапилось мені на очі: 15 способов играючи развивать творческие способности

*З надією* Може хто з моїх френдів теж цим хворієрозважається, то озивайтесь - разом по дорозі йти веселіше:)
lesadko: (дама)
Відучора найбільше бажання – говорити українською
Олександра Кужель

Була сьогодні у справах на Європейській площі і завітала ненадовго на мітинг проти "мовного" закону біля Українського дому.

Напишу я спочатку коротенько про свою позицію в цьому питанні:
Мені подобається наша теперішня україно-російська двомовність, яка де-факто існує в країні. Деяким чином саме ця двомовність нас і об'єднує, адже і схід, і захід розуміють обидві мови, хоч кожний говорить своєю. Моє реальне оточення переважно спілкується російською (нажаль!), але є тенденція серед друзів все частіше переходити на українську. Сама я ще пару років тому називала себе "російськомовна українська націоналістка" :) Тепер говорю українською майже вільно, але до повного переходу на українську ще далеко. Я нікого ніколи зроду не буду силоміць заставляти говорити українською (боже збав! бо тільки відвернути можна). Тим не менш вважаю, що суцільна українська мова є необхідною цементуючою умовою для побудови своєї справжньої держави. Таку державу за 20 років не збудуєш, а от за 50 можна. Тож у нас є ще час на повільний і дуже-дуже обережний перехід на повну україномовність. Такий перехід має забезпечити законами держава і власним патріотизмом її громадяни. Тих, хто живе в Україні та взагалі не хоче знати українську, не розумію за недалекоглядність, бо, якщо таких буде багато, є небезпека так свою власну державу і не отримати. А політиків, які пишуть та приймають такі закони, які дозволяють українську мову взагалі не знати та не вживати, вважаю провокаторами та такими, що працюють на розкол країни. Не вважаю їх громадянами України. Все. Крапка.

Тепер про мітинг. Ну мітинг, як мітинг. Сьогодні було спокійно. Після вчорашніх двосторонніх "газових атак" все виглядає досить миролюбно. Міліція ховається у холодочку, а мітингувальники розпікаються на сонці. Особливо важко тим, хто голодує на знак протесту. Вони розмістились на сходах на самій спеці. Вночі вони теж там залишаються. Народу мітингує мало. Нажаль. Країна на свій захист поки що не піднялася... Отже все, що тепер відбувається, ми заслужили.

Проте ті, кого я там побачила та поспілкувалася, дуже-дуже приємні люди - такі собі характерні типажі скромних щирих завзятих українців. Що мене приємно вразило, що серед хаосу усяких різних реакцій-емоцій на "закон" знайшлася одна дуже правильна та корисна справа. Ясна річ, я відразу на неї підписалася)). Розумні небайдужі люди придумали акцію "Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!". Вони розробили та надрукували методику, як допомогти людям опанувати українську та почати нею розмовляти.

Ось такі книжечки роздавали безкоштовно:
120705_1248_Книжка про мову
що там є всередині... )


Отже, я тепер маю з чим піти в люди :-))

У кого є бажання мати поради щодо переходу на українську або стати учасником акції, щоб в майбутньому долучатись до співпраці, то підходьте до Українського дому та отримайте таку книжечку.

І хай нам всім пощастить вибратись з тієї халепи, в якій ми опинилися два з лишнім роки тому.

PS. Ось тут - http://lib.rus.ec/b/139833 - можна прочитати книжку в електронному форматі. Для цього необхідно завантажити програму, що читає DjVu формат, тут -http://djvu-info.ru/win_djvu/
lesadko: (розбійник)
Ух, давно я тут не була... Повернутись до писання мене змусила одна книжка. Прочитала я її зовсім випадково: так склались обставини, або як сказав би головний герой роману - "так лягло в масть".

Я веду мову про книжку "Залишенець. Чорний ворон" Василя Шкляра. Дуже вразила вона мене. Після "Солодкої Дарусі" Марії Матіус я довго не брала в руки українських авторів. Боялася. Боялася болю, який можуть причинити мені їхні книжки.

І ось тепер я знову попалася. Душа і серце повне болю. За бідну нашу країну, за тих героїв, що полягли за її свободу, так тієї свободи і не здобувши... А як же несамовито вони її захищали...


Рецензій на роман В.Шкляра більш ніж досить. Всяких різних. Я не публіціст і не критик. І моя особиста рецензія пишеться тут для самої себе. Щоб пам'ятати.

Вперше про Холодний Яр та його надзвичайну історію я почула 4 роки тому, коли ми подорожували Чигиринщиною. До того нічого не знала і ні про що не здогадувалась, хоч на Черкащині прожила 10 років. Радянська влада дійсно зробила все, щоб навіки поховати якнайменшу згадку про ті місця та події. Такі вони були для неї страшні. А для нас, українців, трагічні... вкотре за нашу історію.

І я дякую долі, що дала мені можливість дізнатись про Холодний Яр, а завдяки Василю Шкляру пережити наживо та пройти особисто через відчай та тугу постанців. Відчай від бессилля відвернути більшовицько-московську навалу від бідної своєї України.

Чесно сказати, мене здивувала така безмежна та гаряча любов героїв до своєї Вітчизни. Зараз, мені здається, такого несамовитого патріотизму не спостерігається. Бо всім начхати на те, що відбувається з країною тепер.

Ми терпимо два роки (ДВА РОКИ!!!!!) зухвалого тупорилого Хама та Бандита за президента та гаранта нашої держави. Ми дозволяємо іноземцям знову відверто та нахабно хазяйнувати на своїй землі. Невже перевелись герої України? Невже дійсно не залишилось у нас патріотів, які б віддали "душу й тіло" за свободу України від сміття бандитського та кремлівського? Сьогодні це не красні слова і не перебільшення. Проте запитання риторичне і падає в порожнечу...

Мені дуже сподобалась мова у Шкляра. Вона така багатюща та різноманітна, що мене аж завидки брали - ну от знає ж, ну от вміє ж підібрати влучне слово, та не просте слово, а якесь таке, що йде з самої моєї середини, що відлунюється наче з того світу від моїх родичів та відбивається в мозку генетичною пам'яттю!

Я хватала ті слова з такою жадібністю - "ой, так само казала моя бабуся", "ой, а отак я чула люди в Полтаві говорили колись"... І знову біль - чому я/ми/ви не вживаємо цих слів в повсякденному житті? Чому я не чую їх тепер ні звідки: ні з екранів, ні з телевізорів, ні на вулиці? І знову риторичне запитання в порожнечу...

І знову відстукує у вісках: невже перевелась Україна вщент? То що ж нас чекає у майбутньому? знову московія совок? Тоді заради чого гинули так відчайдушно герої-холодноярці? та й хіба тільки вони? скільки їх загинуло за волю в різні часи та по всьому краю? І чи коли-небудь ще знайдуться такі герої, що проголосять "Воля України або смерть?" Не знаю...

А книжка гарна. Дуже. Для українців...
lesadko: (музикант)
Мій журнал був створений та існує завдяки улюбленому поету Федеріко Гарсія Лорка.

Колись давно, в одній з мандрівок, я побачила маленького світляка і пригадала найулюбленіший вірш "Прелюд" (текст російською є в моєму профайлі). Тоді я зрозуміла, що нарешті знайшла назву і епіграф для свого існуючого, але неактивного на той час журналу. Після цього журнал став живим :)

Але Гарсія Лорка був не тільки поетом та драматургом, а й музикантом, і художником.

Для мене графіка Лорки, як і його поезія, не схожа ні на що інше в цілому світі.
Я обожнюю її не менш, ніж його вірші, і коли мені не пишеться в жж, я розважаюсь тим, що розмальовую його малюнки і виробляю з них маленькі юзерпіки, які згодом мені дуже хочеться показати, і тоді я пишу пости і звіти. Можна сказати, що графіка Лорки рухає мій журнал вперед :)

А ось його вірші поки що жодного разу тут не з'являлись. Прийшов час це виправити, тим більш, що я стала щасливою володаркою онлайн-книжки "Вибрані поезії" Гарсія Лорки з прекрасними перекладами Григорія Латника. Купила тут і не можу натішитись :-), бо нарешті маю вірші поета українською мовою!

На радощах започатковую у себе нову рубріку "поезія". Час від часу буду публікувати поетичні твори. Розпочну з найвідомішого вірша Гарсія Лорки - "Гітара".

Я так захопилась пошуками українських перекладів улюбленого поета, що знайшла ще два переклади "Гітари". Тепер маю аж три, і всі дуже подобаються - не можу вибрати найкращий для себе. От і вирішила розмістити всі, але по мірі вподобання :)

А щоб підсилити враження, пропоную читати і слухати пристрасну музику - люблю фламенко страшенно! (прийшлося засвоїти нові для себе горизонти жж і вивчати, як вставляти аудіофайли, і це в той час, коли всі звідси тікають геть! от я вмію! все навпаки, як завжди :-)) Отже, слухаємо плач гітари, про який і писав Гарсія Лорка!

вмикаємо плеєр і насолоджуємось прекрасною поезією...  )

Profile

lesadko: (Default)
lesadko

February 2013

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 05:42 am
Powered by Dreamwidth Studios