lesadko: (парк)
Шедевральна відпустка у Литві:

Санаторій "Егле" - Друскінінкай




Найкрупніший бальнеологічний курорт Литви відомий перш за все своїми лікувальними грязями, які видобувають з навколишніх боліт, ну і мінеральною водичкою. Водичка за властивостями трохи поступається нашій трускавецькій нафтусі, але грязі унікальні.

Я спробувала вперше в житті прийняти декілька грязевих ван (цікаво ж було, що воно таке!:-)) - дуже-дуже приємна процедура. Я була здивована. Cпочатку, навіть, і чути не хотіла, бо думала, що воно гидке та вонюче, а, насправді, виявилось, що запаху ніякого немає, що на дотик вона дуже м'ягенька та ніжна, а на вигляд так, навіть, гарна: чорна-чорнюща та блискуча. І слово "грязь" зовсім не підходить для такої приємної та корисної субстанції:) А яка після неї шкіра, мммм! - як у немовляти:)

Сам курорт Друскінінкай дуже розвинений - багато санаторіїв, дорогих СПА-готелів, приватних вілл. Для мешканців міста та гостей є міська грязеводолікарня, є недорогий приватний сектор. На будь-який смак та кошти можна відпочити та полікуватись.

Санаторій "Егле", в якому відпочивали ми, розташований в найвіддаленішому районі міста. Проте, в цьому й найбільша його принада, бо, як я вже розповідала, він з усіх боків оточений шикарним сосновим лісом. До центру центру міста ми діставались маршрутками - це спочатку, а потім, коли я більш-менш вже навчилась їздити, то на велосипедах, адже в Друскінінкаї, як і по всій Литві, існує щільна мережа якісних велодоріжок.

Питання: а навіщо взагалі було майже кожного дня їздити в Друскінінкай, коли під боком була своя розкішна природа та маса вселяких розваг?
А щоб погуляти ось в такій красі:


знайомство з Друскінінкаєм... )


Останнім часом мешканці скаржаться на те, що в них стало більше автівок, і повітря вже не таке чисте, як раніше. Адже нещодавно там відкрили величезний аквапарк та критий гірськолижний (!!!) курорт. Все це для приваблювання туристів, і особливо молоді.

Ну, я вже не знаю, яке те повітря було у них раніше, може, золоте, але, я так скажу, що і тепер воно дуже і дуже непогане:)

Особисто я закохалась в Друскінінкай - культурне, приємне та корисне для здоров'я місто! І хотіла б там жити. От чесно!

В наступній частині розповім про Дзукію, лісовий край казок та легенд...
lesadko: (гранд)
Санаторій "Егле"

Нарешті у мене з'явилось трохи вільного часу, і я можу повернутись до улюбленого хобі - писати звіти про наші мандри. За півроку, що минув, ми вже наїздити та налітали чимало, але не в моїх звичках писати звіти так швидко:) Тож почну я потроху розповідати про нашу минулорічну подорож-відпустку до Литви.

Якраз рік тому я довго мучилася, де б його відпочити так, щоб не гасати світом, а посидіти пару тижнів на одному місці, але дуже затишному. Знайти таке місце випадково допоміг жж: хтось комусь із тревел-спільноти дуже вчасно порадив райське місце - санаторій "Егле" в литовському Друскінінкаї.

Враз ожили мої давні мрії про всю Литву. І я так натхненно все спланувала для нас, що в кінці відпочинку вдячний чоловік вигукнув: "Це була просто ШЕДЕВРАЛЬНА відпустка!" :)

Нам так сподобалось у Литві, що в думках я, навіть, пожалкувала, що я не литовка, і не живу там...

Найтепліші спогади від країни збереглись ще з радянських часів, коли ми з друзями автівкою проїхали через усю Прибалтику. Тоді ми відвідали Каунас, Паневежис та Вільнюс.

А тепер я мріяла побачити багато чого ще і особливо унікальну природу Куршської коси. І план народився такий: відпочити днів 10-12 в Друскінінкаї, а потім вирушити через всю країну з південного сходу на захід, до моря, і пожити днів з 5 в одному з рибацьких містечок на косі. Так ми і зробили. Але спочатку був Друскінінкай.

Панорама санаторію "Егле"


лікуватись? ні, відпочивати!... )


Санаторій "Егле" - улюблене місце відпочинку, в основному, росіян, а потім ще різних радянських емігрантів, що оселилися в Німеччині та Ізраїлі. Воно й зрозуміло. В радянські часи тут був "елітний" відпочинок, і багато хто про це пам'ятає. Останні роки реклама робить свою справу, і до Друскінінкаю приїжджає багато німців.

А от з Украіни майже нікого. Ми тільки один єдиний раз бачили пару співвітчизників, а так нам багато хто говорив з персоналу, що ми - це перші українці, яких вони тут зустрічають. Прикро, і головне, не зрозуміло чому. Адже, відпочинок тут суперовий, і я б сказала, дуже інтелігентний, а природа - так, взагалі, казкова! І не дорожче ж, чим всякі єгипти та турції. Сподіваюсь, що рекламу, хоч і безкорисливу (нажаль!), я зробила :-)

Сайт санаторію "Егле" - тут можна детально про все дізнатись.

В наступній частині розповім про саме місто Друскінінкай...
lesadko: (дама)
Відучора найбільше бажання – говорити українською
Олександра Кужель

Була сьогодні у справах на Європейській площі і завітала ненадовго на мітинг проти "мовного" закону біля Українського дому.

Напишу я спочатку коротенько про свою позицію в цьому питанні:
Мені подобається наша теперішня україно-російська двомовність, яка де-факто існує в країні. Деяким чином саме ця двомовність нас і об'єднує, адже і схід, і захід розуміють обидві мови, хоч кожний говорить своєю. Моє реальне оточення переважно спілкується російською (нажаль!), але є тенденція серед друзів все частіше переходити на українську. Сама я ще пару років тому називала себе "російськомовна українська націоналістка" :) Тепер говорю українською майже вільно, але до повного переходу на українську ще далеко. Я нікого ніколи зроду не буду силоміць заставляти говорити українською (боже збав! бо тільки відвернути можна). Тим не менш вважаю, що суцільна українська мова є необхідною цементуючою умовою для побудови своєї справжньої держави. Таку державу за 20 років не збудуєш, а от за 50 можна. Тож у нас є ще час на повільний і дуже-дуже обережний перехід на повну україномовність. Такий перехід має забезпечити законами держава і власним патріотизмом її громадяни. Тих, хто живе в Україні та взагалі не хоче знати українську, не розумію за недалекоглядність, бо, якщо таких буде багато, є небезпека так свою власну державу і не отримати. А політиків, які пишуть та приймають такі закони, які дозволяють українську мову взагалі не знати та не вживати, вважаю провокаторами та такими, що працюють на розкол країни. Не вважаю їх громадянами України. Все. Крапка.

Тепер про мітинг. Ну мітинг, як мітинг. Сьогодні було спокійно. Після вчорашніх двосторонніх "газових атак" все виглядає досить миролюбно. Міліція ховається у холодочку, а мітингувальники розпікаються на сонці. Особливо важко тим, хто голодує на знак протесту. Вони розмістились на сходах на самій спеці. Вночі вони теж там залишаються. Народу мітингує мало. Нажаль. Країна на свій захист поки що не піднялася... Отже все, що тепер відбувається, ми заслужили.

Проте ті, кого я там побачила та поспілкувалася, дуже-дуже приємні люди - такі собі характерні типажі скромних щирих завзятих українців. Що мене приємно вразило, що серед хаосу усяких різних реакцій-емоцій на "закон" знайшлася одна дуже правильна та корисна справа. Ясна річ, я відразу на неї підписалася)). Розумні небайдужі люди придумали акцію "Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!". Вони розробили та надрукували методику, як допомогти людям опанувати українську та почати нею розмовляти.

Ось такі книжечки роздавали безкоштовно:
120705_1248_Книжка про мову
що там є всередині... )


Отже, я тепер маю з чим піти в люди :-))

У кого є бажання мати поради щодо переходу на українську або стати учасником акції, щоб в майбутньому долучатись до співпраці, то підходьте до Українського дому та отримайте таку книжечку.

І хай нам всім пощастить вибратись з тієї халепи, в якій ми опинилися два з лишнім роки тому.

PS. Ось тут - http://lib.rus.ec/b/139833 - можна прочитати книжку в електронному форматі. Для цього необхідно завантажити програму, що читає DjVu формат, тут -http://djvu-info.ru/win_djvu/
lesadko: (автопортрет)
Завтра починається футбольне свято. І наше місто буде приймати в цьому безпосередню участь. Як би воно там не було, а я все-таки хвилююсь і дуже хочу, щоб все пройшло добре і нашу країну сприймали у світі нормально. Звичайно ж, в Києві багато чого зробили та намарафетили, хоч і з косяками (хіба у нас інакше буває?). Але я зараз не про це.

Я про нас. Якби я була вільна, то стопудово пішла б у волонтери. Син нашого друга, який очолює волонтерський рух в Україні, говорить про нечувану кількість бажаючих. Ще б пак! Люди ж у нас - ОГО-ГО!

А я, нажаль, не вільна. А зробити щось хочеться. Як подивилась я на ті євро-кемпінги в Києві та Харкові за 55 євро - ну чистий сором. То ж ми з чоловіком вирішили запропонувати кімнату в своїй квартирі для вболівальників. Місця в нас небагато, але трохи є)) Завтра на свіжу голову і напишу ось сюди: http://rooms4free.org.ua

А ще я думаю, що не всі ж ті вболівальники тільки пиво будуть пити між матчами, може хтось і місто захоче подивитись. А місто ж у нас чарівне. Хто тільки його не знищував, а йому хоть би шо! Стоїть собі красень Київ, усі влади пережив, а все одно красень!

І навіть не треба до Лаври та Софії ходити. А просто вулицями погуляти. Я тут нещодавно погуляла і мимохідь пофотографувала трохи київський модерн:



Напевне всі добре знають вулиці, на яких я знімала. От цікаво, чи хто назве їх усі?:))

До речі, всі будинки в 5 хвилинах від фан-зони футбольних вболівальників. Так що гостям є що показати, навіть водити далеко не треба.

А сама собі я вже напланувала ще фотопрогулянок київськими вулицями, багатими на арнуво. Ну люблю я таку архітектуру, що тут вдієш)

Хотілось би замутити якісь цікавий квест щодо київського модерну, або перегони, щоб і самим краще пізнати своє місто. Може у кого є які ідеї?
lesadko: (розбійник)
Ух, давно я тут не була... Повернутись до писання мене змусила одна книжка. Прочитала я її зовсім випадково: так склались обставини, або як сказав би головний герой роману - "так лягло в масть".

Я веду мову про книжку "Залишенець. Чорний ворон" Василя Шкляра. Дуже вразила вона мене. Після "Солодкої Дарусі" Марії Матіус я довго не брала в руки українських авторів. Боялася. Боялася болю, який можуть причинити мені їхні книжки.

І ось тепер я знову попалася. Душа і серце повне болю. За бідну нашу країну, за тих героїв, що полягли за її свободу, так тієї свободи і не здобувши... А як же несамовито вони її захищали...


Рецензій на роман В.Шкляра більш ніж досить. Всяких різних. Я не публіціст і не критик. І моя особиста рецензія пишеться тут для самої себе. Щоб пам'ятати.

Вперше про Холодний Яр та його надзвичайну історію я почула 4 роки тому, коли ми подорожували Чигиринщиною. До того нічого не знала і ні про що не здогадувалась, хоч на Черкащині прожила 10 років. Радянська влада дійсно зробила все, щоб навіки поховати якнайменшу згадку про ті місця та події. Такі вони були для неї страшні. А для нас, українців, трагічні... вкотре за нашу історію.

І я дякую долі, що дала мені можливість дізнатись про Холодний Яр, а завдяки Василю Шкляру пережити наживо та пройти особисто через відчай та тугу постанців. Відчай від бессилля відвернути більшовицько-московську навалу від бідної своєї України.

Чесно сказати, мене здивувала така безмежна та гаряча любов героїв до своєї Вітчизни. Зараз, мені здається, такого несамовитого патріотизму не спостерігається. Бо всім начхати на те, що відбувається з країною тепер.

Ми терпимо два роки (ДВА РОКИ!!!!!) зухвалого тупорилого Хама та Бандита за президента та гаранта нашої держави. Ми дозволяємо іноземцям знову відверто та нахабно хазяйнувати на своїй землі. Невже перевелись герої України? Невже дійсно не залишилось у нас патріотів, які б віддали "душу й тіло" за свободу України від сміття бандитського та кремлівського? Сьогодні це не красні слова і не перебільшення. Проте запитання риторичне і падає в порожнечу...

Мені дуже сподобалась мова у Шкляра. Вона така багатюща та різноманітна, що мене аж завидки брали - ну от знає ж, ну от вміє ж підібрати влучне слово, та не просте слово, а якесь таке, що йде з самої моєї середини, що відлунюється наче з того світу від моїх родичів та відбивається в мозку генетичною пам'яттю!

Я хватала ті слова з такою жадібністю - "ой, так само казала моя бабуся", "ой, а отак я чула люди в Полтаві говорили колись"... І знову біль - чому я/ми/ви не вживаємо цих слів в повсякденному житті? Чому я не чую їх тепер ні звідки: ні з екранів, ні з телевізорів, ні на вулиці? І знову риторичне запитання в порожнечу...

І знову відстукує у вісках: невже перевелась Україна вщент? То що ж нас чекає у майбутньому? знову московія совок? Тоді заради чого гинули так відчайдушно герої-холодноярці? та й хіба тільки вони? скільки їх загинуло за волю в різні часи та по всьому краю? І чи коли-небудь ще знайдуться такі герої, що проголосять "Воля України або смерть?" Не знаю...

А книжка гарна. Дуже. Для українців...
lesadko: (любов)
Новий рік наче був уже так давно, що можна було б його й не пригадувати. Але останній місяць морозів та хуртовин просто змушує мене розбавити біло-зимове життя яскравими кольорами та емоціями. І як тут не пригадати нашу надзвичайну новорічну вечірку.

До того ж ми на вихідних бачили інший маскарад, під час славнозвісного карнавалу. Але там я була лише як глядач, а мені хочеться розповісти про той, де я була учасником.

Діло було так: напередодні свят, здається, на Святого Миколая вся наша дружня родина зібралась з подарунками для малечі. Обговорювали також, як ми будемо зустрічати Новий рік. Я запропонувала придумати щось цікавеньке ("люблю безобразия!"(с)), наприклад, маскарадні костюми. Як не дивно, всі мене підтримали. До того ж, вирішили не купувати чи брати на прокат, а готувати костюми самостійно з того, що є під руками вдома, ну може докупити трохи деяких елементів.

Вийшло просто неймовірно! Так весело ми ще новий рік не зустрічали. Який там телевізор! Про нього, навіть, ніхто і не згадав. Це ж цілий процес! До свята всі тримали у таємниці, у кого який костюм буде. А потім кожний з'являвся на публиці під захоплені вигуки з демострацією своїх придумок. А яка радість була дітям! Найкреативніші члени родини підготували конкурси, на загальному піднесенні придумались експромти, гра у фанти обернулась танцями, хороводами, приколами і т.п. А самий Новий рік ми зустрічали на Контрактовій площі під справжній бій курантів біля справжньої пишної ялинки.

Дивлюсь я ось зараз на щасливі рідні обличчя і думаю: "А насправді, як мало треба, щоб влаштувати собі таке свято!"

lesadko: (моряк)
Я дуже-дуже люблю картини свого друга Сергія Коваля. Я вже писала та показувала його роботи у себе в журналі. Сьогодні хочу повернутись до картин, на яких є зима.

Сергій Коваль - популярний український художник-мариніст. Він малює море. Хто не любить море? Я таких не знаю :))

Море взимку шалено красиве. Ми колись поїхали на Новий рік в Крим, і вперше побачили його зимовим. Як же нам сподобалось! Навіть, порівнювати з літом не можна. Довгі неспішні прогулянки вздовж берега, свіжість повітря, красиві хвилі, і нікого-нікогішенько на березі, тільки ти і море, і воно все твоє)). Я вже не кажу, що тільки взимку по-справжньому бувають затишними кафе: ти сидиш біля вікна, п'єш червоне вино, в залі пусто, в каміні весело тріщать дрова, за вікном шумить море, а ти в теплі та безпеці, і такий спокій на душі! Романтика...

Іноді, дуже рідко, в Криму випадає сніг. І тоді берег моря виглядає ось так, як на моїй улюбленій картині Сергія Коваля:

"Зимня Кімерія"


картини Сергія Коваля... )
lesadko: (яблоки)
Друзі! У нас в жж з'явився прекрасний кулінарний блог, який я з задоволенням піарю. Його веде близька мені людина, мама двох маленьких янголяток та наш неперевершений сімейний шеф-кухарь [livejournal.com profile] kaysad, яку ми всі лагідно називаємо Кей.

Рецепти для блога Кей обіцяла відбирати найсмачніші та найвишуканіші, випробувані та схвалені в нашій родині, і такі, що не важко приготувати. До того ж всі вони дієтичні та для здоров'я корисні.

Ось перші рецепти - кольоровий хліб, м'ясне суфле та симпатичні сніговички:
lesadko: (клоун)
Ну нарешті прийшла зима! Справжня. Красива. Біла.

Ліс біля будинку перетворився на казку. Три дні звідти не вилазили. В суботу - санчата, лижі, сніжки. Снігові баби та фортеці не ліпив тільки лінивий. Таке враження, що вся малеча з району вийшла в ліс розважатись - таке гуляння зчинилося))

В неділю ходили просто по лісу гуляти під густим лапатим снігом. Перевірили нову зону відпочинку, яку влаштували в нашому лісі: центральну широку стежку, що проходить через весь ліс, виложили плиткою, вздовж неї поставили ліхтарі, лавочки, урни. Ялинку на галявині прикрасили, ліс почистили - ну краса, та й годі. І назву на вхідній брамі почипили: "Урочище Теремки".

Ми тепер круті! Мало того, що майже до нас метро ходить, мало того, що у нас є Голосіївський ліс, Феофанія, Пирогово, Виставка, так тепер ще і власний ліс упорядкували. Ні, я завжди казала, що кращого району, ніж Теремки, в Києві немає :-))

А на додачу до всього цього щастя вчора ще й сонечко викотилося)) І заграла наша казка під його променями ще більше, і не втрималась я та пішла знову в ліс, але на цей раз з фотоапаратом. Щоб красу зафіксувати та й всім показати :)

lesadko: (гранд)
Порадійте за мене, друзі! У мене вийшло зробити "кИно"! :-))) В новий рік з новими здобутками, ггг))

Я півроку страждала, як би навчитись робити музикальне відео з фоток (слайд-шоу з музикою записане окремим файлом), а тут - раз, і все вийшло! І музику навчилась підрізати, щоб з кадрами впівпадала. Не все, щоправда, вийшло ідеально, ще розбиратись і розбиратись, але ж це перший досвід! І я задоволена! Окреме "дякую" нашій Каті, бо це зроблене з її фото!))

В Барселоні є чарівний фонтан - музичний з кольоровою підсвіткою. Ввечері це розкішне шоу. Ми колись на нього не потрапити, а от нашій Каті це вдалося, та ще й фото такі гарні вийшли. Під катом можна знайти декілька окремих, але спочатку "кіно":)



Цікава була історія про музику до цього відео. Оригінальна музика ( класична: Чайковський, Ліст, Бетховен) не підходила через особливий формат.

lesadko: (королева)
Передноворічний тиждень був занадто клопітним, щоб підбивати підсумки року. Але 2011 рік видався для мене настільки цікавим, що написати про нього все-таки варто. Тож зроблю це на початку Нового 2012 року. Так, наче передам естафетну паличку:)

мої досягнення, вдосконалення, невдачі та плани...  )

Наш 2011 з січня по грудень:


Всі фото з підписами в picasi...
lesadko: (янгол)
Дорогі друзі!
Новий 2012 все блище і блище, і з кожним днем час наче густішає. Ми його підганяємо своїми передноворічними клопотами, і одночасно хочемо зупинити, щоб побільше встигнути. Але та мить, коли 2011 рік піде в історію, а 2012 прийде на його зміну невблаганно наближається.

Для старого року ми підбиваємо підсумки, для нового задумуємо бажання. І якщо щось змінити в 2011 нам залишилось мало часу, то новий 2012 ми можемо провести так, як самі собі набажаємо. Адже, що задумаєш, те й буде.

Я хочу всім побажати бути здоровими та щасливими, жити в гармонії з собою та світом, дихати чистим повітрям та пити чисту воду, жити у вільній та дійсно незалежній країні, радіти кожному дню, що настає, та дякувати тому, що минає, мати багато бажань та можливостей їх здійснити, любити й розвивати себе та зберегти все найдорожче, що у вас є в цьому світі.

Я тут листівочку виготовила на тему дня - прикрашання ялинки та домівки. Це для вас, мої друзі :-))

lesadko: (маска)
Виконую обіцяне та ділюсь досвідом бюджетної подорожі в Лондон на 4 дні, так звані "довгі вихідні", коли до суботи та неділі додаємо ще 2 дні відпустки або нагороди від начальства за сумлінну працю :-)

Нам, українцям, пощастило двічі:
по-перше, у нас є лоукостна (квитки за низькими цінами) авіакомпанія Wizz Air, яка здійснює рейси з Києва до Лондона;
по-друге, консульство Великої Британії поки що (!) українцям візи дає (навіть, не зважаючи на нашу дурну владу) і це завжди мультивіза на півроку!

Отже, у нас є можливість літати в Лондон дешево і частостільки разів, скільки можна собі дозволити! І шкода цим не скористуватись.

Про візи... )

Про авіаквитки... )

Про готелі... )

Про транпорт... )

Про інше... )

Перейду до підсумків. Все, що я відчуваю при слові "Лондон", все є тут, в моєму улюбленому кліпі з фільму "London, I love you". Саме його я вважаю доречним для підсумкового посту. Це дуже особисте, воно складається з якихсь невловимих вражень та спогадів.

Все, поки що з Лондоном закінчила... Думаю, що не назавжди:-)

До Нового Року залишилось мало часу, а у мене ще стільки справ! Мабуть, як у кожної жінки:-))
Бажаю всім, щоб час якось розтягнувся, і ми все встигли зробити перед святами!


UPD: суттєве доповнення до теми проживання і не тільки в Лондоні. Тут мені в коментарях нагадали дуже класний досвід аренди квартир замість бронювання готелів. Сайти для пошуку квартир або апартаментів по всьому світу: http://airbnb.com та http://www.vrbo.com.
lesadko: (замок)
Залишився у мене боржок - розповідь про останній день наших довгих вихідних (4 дні!) в січні цього року. В лютому написала про перші три дні і все, - життя закрутилось: весна, нові подорожі, нові фото...

А не написати про цей день я не можу, - він був знаковим. В цей день ми зрозуміли, що не тільки нам подобається Лондон, а й ми сподобались Лондону теж :) А що, таке світло для фото подарувати, мало? :)

Тауер-міст (Tower Bridge) в променях надзахідного сонця




Хоч і люблю я писати довгі пости, але на цей раз вирішила наступити на горло власній пісні поділити розповідь на дві частини. Перша частина про музей Шерлока Холмса вже побачила світ. В другій розповім про один прекрасний парк та лондонську мерію (City Hall), після відвідин якої я змінила свою думку про ультрасучасну архітектуру.

lesadko: (віньєтка)
В Лондоні з нами трапилось багато пригод та цікавих історій, але найцікавіша, мабуть, історія, пов'язана з музеєм Шерлока Холмса. Вона була майже містичною.

Все почалось у наш перший приїзд до Лондону (я вже писала, що не вистачило часу його відчути та гідно оцінити). У мене тоді була просто нав'язлива ідея (звісно, начиталась інету) - потрапити в музей Шерлока Холмса.

Дитячі спогади малювали атмосферу таємниць та пригод, тільки-но я побачу той будинок або навіть вулицю. А якщо ще й зайду в середину, то буде, взагалі, щось нереальне!

В останній день, коли знайшовся час, поїхали ми нарешті шукати найвідомішу в світі адресу: 221б, Бейкер-стріт (221b Baker street).

lesadko: (гранд)
Це фото - рекордсмен по вселяким оцінкам/коментарям в соцмережі та захопленним вигукам у нашому домі.

Йому вже понад 4 років. Тоді воно наробило багато схвального галасу в нашому реальному та віртуальному оточенні, але діло давно було, вже потроху стало забуватись...

І ось раптом, зовсім несподівано, воно знову про себе нагадало, - в п'ятницу, на моїй сторонці в фейсбуці з'являється напис: "АЛЬБОМ ПОСВЯЩАЕТСЯ НЕОБЫКНОВЕННОМУ ТВОРЧЕСТВУ СЕМЬИ ЕЛЕНЫ САДОВОЙ, КОТОРОЕ ВДОХНОВИЛО И НАС СОЗДАТЬ ФОТОГРАФИИ В ЭТНО-СТИЛЕ" (сам альбом можна подивитись під катом).

О, подумала я, а це вже історія! ))

Святогірська лавра
Автор фото Ігор Карпенко

історія одного фото... )
lesadko: (дама)
Давно хочу це собі занотувати.

У мене є така гра, - після відвідин великого європейського міста придумати для нього всього одне-єдине слово-асоціацію. Чому тільки великого міста? Ну, тому що для невеликих міст це зробити складно, принаймні, у мене не виходить:)

Виникла ця гра у мене після Відня, коли я точно могла собі сказати, що таке для мене є Відень, а Відень для мене - це музика. Я чула там багато улюбленої музики, там є безліч пам*яток, історій, сувенірів, пов*язаних з найвідомішими композиторами, так що ліпшого слова для цього міста не придумаєш.

Далі продовжу без пояснень, і запрошую своїх друзів, які багато подорожують, приєднатись до моєї гри:)) Отже,

Відень - музика;
Прага - архітектура;
Париж - скульптура;
Лондон - театр;
Краків - костьоли;
Будапешт - купальні;
Мюнхен - пиво;
Барселона - Гауді;
Амстердам - еротика;
Берлін - шопінг;
Брюссель - шоколад;
Белфаст - непримиренність;
Вільнюс - затишок.

Поки все, інші міста (у мене їх залишилось небагато:)) або давно була, або не можу визначитись. Сподіваюсь на вашу допомогу:) Приєднуйтесь!

P.S. українських міст немає в списку, бо мені дуже складно абстрагуватись до такого ступіня, щоб видітити щось найголовніше. Але якщо хтось запропонує слова-асоціації для наших міст - це буде просто супер!

UPDATE: дякую всім, хто приєднався до гри! Завдяки вам, я трохи переосмислила свій підхід. Визнаю -
1) не тільки великі міста мають право (:-)) на своє слово-асоціацію, а будь-яке відвідане місто;
2) обмеження Європою було помилковим - будемо розширювати кордони! :-))
3) ну, і Україну не варто обходити увагою - підготую окремий пост, коли зосереджуся, а поки що, дещо вже є в коментарях.

UPDATE 2: а долучути до гри країни - це взагалі цікава ідея, але чи ми з нею впораємось? а? спробуємо:))
lesadko: (принцеса)
Одного чудового весняного ранку ми сіли в потяг на паризькому вокзалі Сен-Лазар і через 45 хвилин вийшли у містечку Вернон, де пересіли в автобус, що довіз нас до маленького селища Живерні.

Що змусило нас залишили прекрасний Париж та податись у французьку провінцію? А інших півмільйона людей зі всього світу кожного року що змушує приїздити сюди?

Відповідь - сад. Сад Клода Моне, видатного французького художника-імпресіоніста. Сад, який він спочатку сам створив, а потім 43 роки малював. А останні 20 років життя взагалі тільки його і малював. Більше сотні картин лише з водяними ліліями! Хто ще так прославив свій сад!

Під час наших відвідин водяні лілії поки не цвіли. Але те, що ми побачили там, дозволило уяві намалювати їх, як щось фантастичне. І тому так привабила погляд картина (не репродукція, а справжня картина маслом), що виставлялась у відкритому вікні однієї з галерей Живерні.

Це робота сучасного французького імпресіоніста Клода Камбура (Claude Cambour), який живе в Живерні і малює в стилі Клода Моне. Його картина дуже добре передає атмосферу цвітіння та буяння кольорів в славнозвісному саду, тому я й сфотографувала її:



UPD: написала, і зовсім забула, що ж мене надихнуло про сад в Живерні написати:))
Хто дивився новий фільм Вуді Аллена «Опівночі в Парижі» (англ. Midnight in Paris), можливо, пам'ятають перші кадри, коли головні герої, наче б то знаходячись у Штатах, вирішують провести медовий місяць у Парижі. Так ось, наречений робить цю пропозицію саме на японському місточку в Живерні!!! ха-ха! ну і Вуді Ален:))) Там ще є інші приколи про Париж, які відкриваються тільки найуважнішим глядачам :-))
lesadko: (королева)
Дуже корисний конкурс придумали добрі люди [livejournal.com profile] reklama_on : конкурс "Забытый пост". Є нагода привернути увагу читачів до свого колишнього посту, який ви вважаєте даремно обійденним увагою та коментарями. Умови конкурсу тут: http://reklama-on.livejournal.com/361211.html.

Я вибрала для конкурсу свій пост про Лондон - Вихідні в Лондоні. День третій, музейний, найцікавіший, як я вважаю, з моєї лондонської серії.

Пост про дуже насичений, але неймовірно цікавий день, наповнений меткими спостереженнями та гострими переживаннями. Він чималенький, але люди, що читали, кажуть, що читається він легко, на одному диханні. Друзі, навіть, пропонували мені звернутись до глянцевих журналів, щоб надрукувати там цей матеріал. Але в жж, як не прикро, пост набрав всього 8 коментарів, з яких більша половина - мої відповіді:)

Можливо, доля гонору тут і присутня, але, чесне слово, я і сама люблю перечитувати той пост.

Отже, якщо російські організатори пропустять мою українську мову, то буде гарна нагода ще раз перевірити цей пост на цікавість)) Ласкаво прошу! :))

UPD: Ух! Як не дивно за два дні за мене проголосували вже 3!
Я поки що не голосувала, бо ще не все переглянула - там 250 постів! Сторінка для голосування тут: http://reklama-on.livejournal.com/364930.html
lesadko: (віньєтка2)
А не відпочити нам трохи від осені та не повернутись ненадовго в літо, а? :-)

На день Конституції в червні поїхали ми з друзями в гори. За останні два роки це була в усіх відношеннях най-най-найчудовіша мандрівка нашою Ненькою. Моя давня мрія - Сколівські Бескиди - не підвели і виявились дійсно прекрасним місцем, де можна відпочити, поїздити, полазити, повеселитись та зарядитись патріотизмом, якщо він у вас починає кульгати на всю голову, особливо після повернення в теперішню Україну з нормальних європейських країн.

Краса тих місць настільки поетична, а люди настільки патріотично налаштовані, що ти через деякий час і не помічаєш, як починаєш вірити, що не все ще у нас так погано, а навпаки, все класно, і зовсім не помітно, що з країною відбувається щось жахливе, а якщо і відбувається, то це ненадовго, треба тільки працювати та любити свою землю.

І хоча мій критичний погляд і підмічав деякі негаразди, але піднесений настрій дуже скоро припинив всі ці спроби, і нам залишалось тільки насолоджуватись життям!

В той час коли майже всю Україну заливало дощами, в Бескидах було сонячно та тепло, а хмарки тільки додавати шарму до запаморочливих краєвидів.

Profile

lesadko: (Default)
lesadko

February 2013

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 05:37 am
Powered by Dreamwidth Studios