May. 30th, 2012

lesadko: (розбійник)
Ух, давно я тут не була... Повернутись до писання мене змусила одна книжка. Прочитала я її зовсім випадково: так склались обставини, або як сказав би головний герой роману - "так лягло в масть".

Я веду мову про книжку "Залишенець. Чорний ворон" Василя Шкляра. Дуже вразила вона мене. Після "Солодкої Дарусі" Марії Матіус я довго не брала в руки українських авторів. Боялася. Боялася болю, який можуть причинити мені їхні книжки.

І ось тепер я знову попалася. Душа і серце повне болю. За бідну нашу країну, за тих героїв, що полягли за її свободу, так тієї свободи і не здобувши... А як же несамовито вони її захищали...


Рецензій на роман В.Шкляра більш ніж досить. Всяких різних. Я не публіціст і не критик. І моя особиста рецензія пишеться тут для самої себе. Щоб пам'ятати.

Вперше про Холодний Яр та його надзвичайну історію я почула 4 роки тому, коли ми подорожували Чигиринщиною. До того нічого не знала і ні про що не здогадувалась, хоч на Черкащині прожила 10 років. Радянська влада дійсно зробила все, щоб навіки поховати якнайменшу згадку про ті місця та події. Такі вони були для неї страшні. А для нас, українців, трагічні... вкотре за нашу історію.

І я дякую долі, що дала мені можливість дізнатись про Холодний Яр, а завдяки Василю Шкляру пережити наживо та пройти особисто через відчай та тугу постанців. Відчай від бессилля відвернути більшовицько-московську навалу від бідної своєї України.

Чесно сказати, мене здивувала така безмежна та гаряча любов героїв до своєї Вітчизни. Зараз, мені здається, такого несамовитого патріотизму не спостерігається. Бо всім начхати на те, що відбувається з країною тепер.

Ми терпимо два роки (ДВА РОКИ!!!!!) зухвалого тупорилого Хама та Бандита за президента та гаранта нашої держави. Ми дозволяємо іноземцям знову відверто та нахабно хазяйнувати на своїй землі. Невже перевелись герої України? Невже дійсно не залишилось у нас патріотів, які б віддали "душу й тіло" за свободу України від сміття бандитського та кремлівського? Сьогодні це не красні слова і не перебільшення. Проте запитання риторичне і падає в порожнечу...

Мені дуже сподобалась мова у Шкляра. Вона така багатюща та різноманітна, що мене аж завидки брали - ну от знає ж, ну от вміє ж підібрати влучне слово, та не просте слово, а якесь таке, що йде з самої моєї середини, що відлунюється наче з того світу від моїх родичів та відбивається в мозку генетичною пам'яттю!

Я хватала ті слова з такою жадібністю - "ой, так само казала моя бабуся", "ой, а отак я чула люди в Полтаві говорили колись"... І знову біль - чому я/ми/ви не вживаємо цих слів в повсякденному житті? Чому я не чую їх тепер ні звідки: ні з екранів, ні з телевізорів, ні на вулиці? І знову риторичне запитання в порожнечу...

І знову відстукує у вісках: невже перевелась Україна вщент? То що ж нас чекає у майбутньому? знову московія совок? Тоді заради чого гинули так відчайдушно герої-холодноярці? та й хіба тільки вони? скільки їх загинуло за волю в різні часи та по всьому краю? І чи коли-небудь ще знайдуться такі герої, що проголосять "Воля України або смерть?" Не знаю...

А книжка гарна. Дуже. Для українців...

Profile

lesadko: (Default)
lesadko

February 2013

S M T W T F S
      12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728  

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:40 pm
Powered by Dreamwidth Studios